Поддержать украинских военных и людей, пострадавших из-за войны

Международные турниры
|
3385
0

Олексій ПОПОВ:«Найгіркіше – більше не можу грати за Україну»

Заключна частина розмови з колишнім голкіпером збірної України та донецького «Шахтаря»

Олексій ПОПОВ:«Найгіркіше – більше не можу грати за Україну»

До вашої уваги заключна частина ексклюзивного інтерв’ю з найтитулованішим українським голкіпером Олексієм Поповим, який вже тривалий час грає у російській Суперлізі

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧАСТИНА ДРУГА

- Якщо заглядати у майбутнє, то як Ви вважаєте, майбутнє за воротарем-п’ятим гравцем, на кшталт Ігіти, чи це так і залишатиметься винятком з правил?
- Думаю, що ні. Так, воротарям треба вміти грати ногами, але в першу чергу їм треба не пропускати. Головне – вміти грати у воротах. Постійне підключення п’ятого гравця вбиває суть гри, бо вона сповільнюється. Одна справа, якби це було, як у гандболі, коли ти проводиш пасивну атаку, то у тебе забирають м’яч. Тоді – так! Випускай польового замість воротаря – атакуй, ризикуй, от тоді є сенс. А кому цікаво дивитися на таке катання і засипати? Мені, наприклад, не цікаво.

- Зважаючи на Ваш досвід, на кого б поставили у «Фіналі чотирьох» Кубку УЄФА?
- У «Фіналі чотирьох» слабких команд не має. Це підтвердив «Кайрат» торік, а кілька років тому і «Монтесільвано». Тому поживемо – побачимо.

- «Араз» за можливого претендента не розглядаєте?
- Правду кажучи, не бачив як вони грають, тому про них нічого не можу сказати.

- Як ставитеся до того, що у багатьох збірних грає по півскладу бразильців?
- Мені здається, що це не дуже хороша тенденція. Ось дивишся, наприклад, матч чемпіонату Європи Росія – Італія і в якийсь момент на майданчику перебуває вісім натуралізованих гравці, і здається, що це вже не ЧЄ, а чемпіонат Бразилії, тільки форма інша. Шкода, що в таких багатомільйонних країнах, з такими футзальними традиціями не знаходиться достатня кількість власних вихованців для національної збірної, що аж доводиться кликати на допомогу варягів. Але, водночас, я розумію хлопців, які приймають рішення грати за чужі збірні. Якщо вони не придатні для того, щоб захищати кольори своєї Батьківщини, але все ж хочуть пограти на рівні збірних, то це легке завдання – достатньо прийняти громадянство іншої країни.

З іншого боку, існують проблемні позиції, як наприклад «стовп». Так історично склалося, що в Росії практично немає гравців на цю позицію. От тоді напевно є сенс запрошувати кадри зі сторони і тим самим допомагати власним вихованцям розвивати ці навички. Проте брати гравців на ті позиції, де багато своїх талановитих виконавців, тільки тому, що вони бразильці – абсурд.

- Якимись цікавою історією зі своєї кар’єри поділитесь?
- Складно так одразу згадати щось цікаве… Хай так, розкажу дві історії, що пов'язані між собою. Свого часу Тіно Перес  тренував «Плайас де Кастельон». Ми з «Шахтарем» їм програли 4:5 і останній гол вони нам в кінці забили, ну там Алемао проявив майстерність, обігравши двох гравців на фланзі, і викотив під удар Хосемі. Іспанці після першого тайму вели 4:1, в перерві замінили воротаря і у другому таймі нам вдалося зрівняти рахунок. От він і розповів, що після цього ніколи не змінює воротаря після першого тайму, навіть коли рахунок дуже хороший, бо це розхолоджує команду. Отже, «Шахтар» змінив його свідомість, як тренера.
Друга історія теж пов'язана з Тіно Пересом, тільки тепер як з тренером «Динамо». Коли він прийшов, то ми весь сезон грали «на піцу». Він вибирає двох людей, які обирають собі гравців у команди, після цього ці команди грають у різноманітні ігри на тренуванні, наприклад, забивати головою, гра у два дотики тощо. Усі ігрові вправи були на рахунок, і це все йшло в залік цієї гри «на піцу». Так триває впродовж тижня-двох тижнів, аж поки не набереться 10 перемог. Після цього обидві команди йдуть в ресторан, і ті, хто програв, платять за все. Жарти-жартами, але люди так намагалися не програти, що здавалося, що вони викладаються більше, ніж під час матчів. Це настільки підвищувало градус тренування, що на іграх ми просто відпочивали.

- Чим Вам запам’ятався кожен з тренерів?
- Валерій Петрух давав мені можливість грати і проявляти себе у зовсім юному віці. Валерій Сергійович добре відчував гру і міг під час матчу зробити правильну заміну. Він чимось схожий на Юрія Руднєва. Станіслав Гончаренко допоміг мені дебютувати у збірній. Зі Станіславо Олександровичем нам не довелося близько попрацювати і я не знаю про нюанси його роботи. Олег Солодовник повірив у мене і зробив основним воротарем у 21 рік. У Олега Петровича сильний дух переможця, і він хоче, щоб його команди перемагали – це і в тренувальному процесі відчувається. Він, так би мовити, підігріває атмосферу на тренуваннях, щоб люди серйозніше до цього відносилися. Геннадій Лисенчук довіряв мені і дозволив у подальшому розкриватися у збірній. Геннадій Анатолійович чимось схожий на Тіно Переса, бо він теж великий мотиватор. Юрій Руднєв, котрий попри те, що у нього є «свої» люди, об’єктивно подивився на мене і дав шанс. Він же і найбільш тактично грамотний тренер, бо після роботи з ним я почав розбиратися в нюансах гри: пресинг, зона, індивідуальна гра і т.п. Тіно Перес багато дав мені в психологічному плані і у воротарському тренувальному процесі. Воротарі до нього на тренування приходять раніше і він чітко розуміється у мистецтві гри голкіперів. Він не каже, що цей м’яч не береться, а цей береться, бо у нього є чіткі критерії і я з ними погоджуюся, хоча там є певні нюанси. Взагалі Тіно Перес чудовий психолог і хороший мотиватор. Кожен з цих спеціалістів дав мені  щось своє.

- Згадайте найвдаліші і найприкріші моменти своєї кар’єри.
- У моїй кар'єрі були знакові події – це два срібла ЧЄ і перемога у Кубку УЄФА, але найяскравіші емоції я пережив коли вперше став чемпіоном України у складі «Шахтаря». А ще, як не дивно, коли виграв чемпіонат і Кубок Росії в сезоні 2010/2011. У ці два сезони вдало склалося все: і командна гра, і моя особиста статистика, і колектив, і результат. Сподіваюся, що в моїй новій команді мене чекають такі ж незабутні емоції.



Зрозуміло, що були і невдалі моменти, наприклад, поразка в останньому фіналі Кубку УЄФА або ж нульова нічия з Аргентиною на ЧС-2004, однак для мене найгіркішим є той факт, що я більше не можу грати за збірну України.

- Як Ви ставитеся до жіночого футзалу?
- Дуже добре ставлюся. По-перше, це популяризація нашого виду спорту серед жінок, а по-друге, при належному розвитку жіночого напрямку, футзал нарешті може стати олімпійським видом спорту, що в свою чергу виведе його на інший якісний рівень.

- За свою кар’єру Вам довелося пограти на майданчику з багатьма майстрами. Можете назвати кращих, на ваш погляд, гравців з країн так званої великої європейської п'ятірки (Іспанія, Італія, Португалія, Україна і Росія) і Бразилії?
- Мені здається, не варто говорити про Костянтина Єрьоменка – він просто кращий та й грати з ним мені не доводилося, тому я буду говорити тільки про тих, з ким мав можливість виступати особисто. Іспанія: Луїс Амадо – багаторічний лідер команди, багато в чому завдяки його грі Іспанія була непереможною. Італія: Адріано Фолья – він, звичайно, бразилець, але формально італієць. Швидкий (свого часу), технічний, вміє грати як обличчям до воріт, так і спиною, може вирішити будь-який епізод. Плюс до всього психологічно стійкий, бо ані травми, ані дискваліфікації не змогли його підкосити. Португалія: Рікардіньо – технічно оснащений на якомусь космічному рівні, але, на мій погляд, йому бракує бійцівських якостей. Україна: Олександр Косенко – розуміння гри у нього було на позамежному рівні, тому не дивно, що зараз він тренує. До того ж, він був справжнім лідером як на полі, так і в роздягальні. Такий гравець зараз би дуже знадобився збірній України. Росія: Дмитро Прудніков – дуже розумний гравець, але головне – його майстерність дозволяє втілити в життя будь-яку задумку. Бразилія: Фернандіньо – футзаліст без слабких місць, просто геній.

- На якій зараз стадії розгляд Вашої справи у ФІФА?
- Досі чекаю від них відповіді.

- Під час гри правила не змінюють, але РФС вирішив по-іншому. Що Ви думаєте про зміни у регламенті, які стосуються легіонерів, з цього сезону?
- Для мене щонайменше дивно , коли людина не може працювати за фахом в країні, громадянином якої вона є. Я розумію, що поправка, яка вводилася РФС, була спрямована на усунення хитрунів, котрі, отримавши паспорт громадянина РФ, продовжували грати за збірні інших країн, і це, певно , правильно. Але мені не зрозуміло, чому ця поправка дискримінує людей, які вчинили чесно, і після отримання російського громадянства перестали грати за інші збірні. Дивно ще й те, що Росія єдина країна, де є ліміт на легіонерів у футзалі. Кажуть, що ліміт допомагає розкриватися молодим хлопцям, щоб вони в свою чергу могли підсилити збірну. Безперечно в цьому є раціональне зерно, проте, дивлячись на склад збірної Росії, не видно роботи цього механізму.

Андрій ГУЛІЙ, спеціально для Sport.ua

Источник Sport.ua
Оцените материал
(1)
Сообщить об ошибке

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите

Настроить ленту
Настройте свою личную ленту новостей

ВАС ЗАИНТЕРЕСУЕТ

Комментарии 0
Введите комментарий
Вы не авторизованы
Если вы хотите оставлять комментарии, пожалуйста, авторизуйтесь.